Про вірші: Море пише мені листи

Колись гуляли з моїм добрим другом біля моря. Порожній пляж, чайки в небі, старі рибацькі човни на березі - все ідеально, як і мало бути. І я читала йому цей вірш, який насправді зовсім не про море і не про гори, а про любов.
Бо всі вірші, якщо розібратися, насправді про любов або про її відсутність.
А цього серпня на #ЛітняшколаБКУМ Олена Позняк зробила світлину, яка чудово пасує до цього тексту.

7 див сьомого місяця року

Сьомий місяць року видався спекотним. Температура повітря часом сягала позначки у сорок градусів. Якщо уявити, що існує такий термометр, що здатний вимірювати насиченість та продуктивність життя, то я певна, його ртутний стовпчик цього місяця також сягнув би досить високих позначок.

Тож, яким він був - мій липень?

Про саморобні дива

Я - дівчинка, я хочу бути фешн-блогером.
Це жарт, звісно. З мене навряд чи вийде путній оглядач модних тенденцій. Зате я можу розказати про те, як наважитися втілити в життя свою найбожевільнішу мрію, а потім ловити на собі захоплені погляди.
Маю аж два приклади:

Про вірші: Жінки мого роду

Це текст про двох жінок мого роду: бабусю й прабабусю по маминій лінії.

Прабабцю я бачила лише на фото. Знаю, що її звали Варвара. Знаю, що вона була знахаркою, травницею, повитухою. Знаю, що вона мала шістьох дітей: трьох синів і трьох доньок - однією з них була моя бабуся Любов.
Бабці не стало, коли мені було 9. Знаю, що вона вміла ворожити на картах. Все, що вона говорила, справджувалося.
Вона була дуже мудра і дуже прямолінійна - ніколи не мовчала й не кривила душею, якщо їй щось не подобалося.
Коли народилася я, саме бабуся Люба обрала ім'я для мене.
Завжди пам'ятатиму її усміхнене й дещо втомлене обличчя. Пам'ятатиму, як забігаю мала з двору, а вона сидить на веранді у зеленому кріслі, мружиться від сонця й усміхається до мене.

Червнева тридцятка

З перших днів літа моя новинна стрічка у фейсбуці рясніла порадами типу «Як зробити це літо незабутнім», «ТОП 30: Що неодмінно варто зробити цього літа» і далі в цьому ж стилі. Я перед собою не ставила за мету виконувати пункти цих переліків (та й взагалі, чому це моїм життям має керувати хтось, якісь фб-порадники, Інтернет-психологи, британські вчені чи ще хтось, а не я). Однак, червень 2017 видався таким яскравим та насиченим, що примудрився вмістити у собі аж 30 пунктів зі списку-який-я-не-складала «Що варто зробити цього літа»:

Про вірші: "Ти так багато їздиш..."

У мене не так багато неримованих текстів, але оце - один із них.

Він говорить: «Ти так багато їздиш.

Як у тобі вміщається стільки сили

терпіти ці задушливі поїзди й метушливі вокзали?

Що ти носиш у своєму наплічнику?

Куди ти ховаєш свій сум?

Як це – сідати в поїзд, знаючи,

що він не повезе тебе додому,

Ніколи не повезе тебе додому,

Хоча це єдине місце, куди тобі дійсно хотілося б поїхати?

Про вірші: Митний контроль

Як на мене, денний інтерсіті "Київ - Запоріжжя" - ідеальне місце для писання. Особливо, якщо вагон напівпорожній, сусіднє сидіння вільне, на полиці для багажу лежить валіза з білоруськими подарунками та книжками, а в голові - стільки думок, стільки думок...

В моїй маленькій валізці дві книжки, джинси і сукня,
Три яблука, зубна щітка і ліки, як стане зле.