Про вірші: Митний контроль

Як на мене, денний інтерсіті "Київ - Запоріжжя" - ідеальне місце для писання. Особливо, якщо вагон напівпорожній, сусіднє сидіння вільне, на полиці для багажу лежить валіза з білоруськими подарунками та книжками, а в голові - стільки думок, стільки думок...

В моїй маленькій валізці дві книжки, джинси і сукня,
Три яблука, зубна щітка і ліки, як стане зле.
Як там було у Ліни? "Не забувайте незабутнє"?
Ох, Ліно, а я б забула, забула б усе, але
Не можу, бо мов цвяхами, вколочено віковічно
У пам'ять, немов у дошку, усе, що було в житті
Важливе, смішне, болюче, вражаюче і трагічне -
Усе це тепер зі мною, я все це ношу в собі.
Тому коли на кордоні вусатий кремезний дядько
Питає, чи не везу я з собою такий вантаж,
Що варто декларувати, я правда не маю гадки,
Що дядькові відповісти, бо певна - везу, хіба ж
Існує така вказівка, щоб декларувати мізки
При в'їзді в чужу країну, мовляв, що було - забудь?
Тому я кажу:"Не маю" - і далі тягну валізку
Маленьку, хоча насправді геть не у валізці суть.