Збірка віршів та каліграм "Перепрошивка"

Збірка віршів та каліграм була видана у видавництві "Букрек" (Чернівці) за сприяння Асоціації ділових жінок Буковини. До книжки увійшли тексти й малюнки, що були створені за перший рік після переїзду із зони АТО. Це був дуже складний період. Мені довелося не просто адаптуватися до життя у новому для мене місті, а й навчитися радіти кожному дню й цінувати кожну мить, змінити свій світогляд, аби заново полюбити це життя. 

Таким чином, мені довелось ніби "перепрошити" себе, аби зуміти знову бути щасливою.

"Перепрошивка" має три розділи:

- Голка - гострі й колючі вірші про те, що мені болить, що ранить і дряпає

- Нитка - вірші-ліки, які зашивають розірвані краї, загоюють рану, заспокоюють біль

- Шов - той шрам, що лишається після того, як рана загоїлась.

Публікую тут для ознайомлення кілька віршів та каліграм з кожного розділа.

ГОЛКА

_

Не говори мені про час,

Про втрати, біль, розлуку, горе.

Поглянь-бо! Небо неозоре

Вкриває кожного із нас

Легким блакитним омофором.

Живи собі, будуй мости,

Укріплюй мури й блок-пости

За кожним третім світлофором.

Я принесу тобі води

І залікую твої рани.

Зірок небесні каравани

Натягнуть зоряні дроти

Поміж країнами й містами.

І хай відкриються шляхи!

І хай прийдуть сюди волхви

З дорогоцінними дарами!

І хай постануть з попелищ

Нові будинки і собори!
Хто взнав життя, той бачив горе

У сірості людських облич.

А чим вимірюється втома?

Невже ж бо кількістю зізнань

Про те, що перше із бажань –

Це повернутися додому?

То я сьогодні чемпіон!

Пройшли успішно стажування

Мої утомлені зізнання

І сформували Пантеон.

І з висоти такого виду

Інакшим виглядає світ,

Немов химерний лабіринт,

Звідкіль завчасно я не вийду.

Не продають мені квитків

Ані до тебе, ні додому.

Мені лишилась тільки втома

І темрява повзе з кутків…

Тому й не говори про час,

Що нас лікує чи вбиває.

Я знаю, так завжди буває,

Могло так бути з кожним з нас!

Життя підступні лабіринти

Ховають щастя у собі,

Гартують сили в боротьбі –

І треба жити! Треба жити!

_

Народиться донька – назву її Ліза,

Аби мала серце відкрите й хоробре.

А поки що в мене є тільки валіза

І віра, що все буде добре.

Хай поїзд вечірній співа колискову

І сон огорне, наче крилами птаха.

Я вірю: колись повернуся додому

Без сумнівів, болю і страху.

Лишаються в пам’яті вірші і дати.

Життя, як лимон, поділилось на дольки.

Та я маю вдосталь часу загадати

Ім’я для майбутньої доньки.

_

Не моє. Не веселе. Не місто.

Задзеркалля моє особисте.

Намісили добрячого тіста –

Де сховати від того лице?

Були друзі – і друзів немає.

Був тут дім – тепер дому немає.

Все минеться – все в світі минає,

Але як пережити все це?

Коридорами ходять діти.

Скоро виростуть ось ці діти.

Вони вміють направду любити

Чи цього не навчають у вас?

У портфелях ручні гранати.

Тут навчають лише виживати

І принишкло сідає за парти

Несподівано тихий клас.

Хто розкаже мені, навіщо

Ми тікаємо з цих приміщень?

В корабля геть діряве днище,

Він повільно іде на дно.

Замість крику про допомогу

Тут мінують старі дороги

І від ворога ждуть підмоги,

Виглядаючи у вікно.

В небі купчаться хмари сиві,

Гільзи падають, наче сливи.

Моє місто було красиве,

Усміхалось мені воно!

Та вернеться пора цвітіння,

Замість плачу і голосіння

Моє місто мене зустріне

Із трояндами і вином.

_

Вам таке і не снилось досі,

Не показували в кіно:

Чужа ніч, чуже місто, осінь

Зазирає в чуже вікно.

Я не сплю, я не можу спати!

В цій осінній цупкій імлі

Мені сняться донбаські хати,

Терикони і журавлі.

Місто вранці зітхає тяжко,

Каже: «Біль свій віддай мені,

Моя мила донбаська пташко

Із поламаними крильми.

Я навчу тебе знов літати,

Не ховайся у сірий плащ.

Що розлуки і що нам втрати?

Сильна пташко моя, не плач!

Ось для тебе і небо синє,

І суцвіття земних доріг,

І Дніпро свої хвилі сиві

Котить прямо тобі до ніг».

Я вдихаю на повні груди

Кожен день, кожну мить нову.

Відболить. Я усе забуду

І по-справжньому оживу.

І коли поведуть дороги

В світ показувати красу,

Місто це на Дніпрі,

                             за порогами,

В серці власному понесу. 

НИТКА

Два маленькі щасливі віршики

  

1.

Зав’язати б кілометри вузликом,

Аби шлях між нами та й скоротився.

Щоб був теплий вечір, лунала музика,

Я читала, а ти на мене дивився.

Я б уже, напевне, пропала безвісти,

Якби ти колись мене не спинив,

Бо любов – це коли два великі Всесвіти

Поєднуються в один.

2.

Зорі, неначе маленькі ґудзики,

Застібнули небесний шовк.

З пальців твоїх витікає музика

Й запікається, наче кров.

Очі блакитні, за море глибші, –

Дивилася б знову і знов.

Я відчуваю до тебе вірші –

Це більше, ніж просто любов.

_

Ставали немов на весільний рушник,

На сходинку ескалатора.

Синхронно і точно, неначе навік.

І неба поверхня матова

Була для нас дахом, коли з-під землі

Разом випливали назовні

З гортані метро. Невагомі й малі,

Легкі, ефемерні, прозорі.

Від того кохання світились мости,

Стовпи, тротуари і башти.

Я знаю одне: доки в мене є ти,

Нічого мені не страшно.

_

Двадцять один день – і утворилась звичка.

Стало просте і звичне

Все, що було нове.

Мені здається, у мене не серце, а рукавичка,

М’якесенька рукавичка.

Хто-хто в рукавичці живе?

Жили б там і вовчик-братик, і заєць, і сіра мишка,

І навіть лисичці-сестричці

Куточок змогли б знайти –

Історія всім знайома, як добра дитяча книжка.

Насправді ж у рукавичці

Живеш собі тільки ти.

Без штампів і договорів про довгострокову оренду

Знайшов непогану хатку,

Живеш собі тихо там.

А я складаю про тебе цікаву нову легенду,

Бо в казці старій багато

Курйозів і білих плям.

І буде у рукавичці так хороше, любо, тепло.

Повісим нові фіранки,

Запалим вночі вогні.

Тягуче солодке щастя, як кров, потече під ребра

І знов розцвітуть фіалки

У серці і на вікні.

_

За листи-не-мені і любов-не-до-мене,

За не-зустрічі наші у сяйві вогнів

Я тебе пробачаю, бо знаю напевне –

Ми зустрінемось вчасно у плетиві днів.

Десь бо є оця точка, тонесенька риска

На шкалі часопростору наших блукань.

І допоки до неї не дійдеш вкрай близько,

Я тобі не зустрінусь. Гукай, не гукай…

Десь записаний, певне, чіткими рядками

Розпорядок знайомств і життєвих подій.

І тому порожніє сьогодні між нами

Недописаність віршів у книзі моїй.

Я дивлюся на небо, як дивляться в душу,

Розумію усе, бачу світло в вікні.

Пробачаю тобі, незнайомий мій друже,

Що ти досі іще не зустрівся мені.

        

                            ШОВ

                   Ранковість

Щоранку красивий закоханий світ

Мені зазирає у заспані вікна.

Будь, доле, до мене сьогодні привітна,

Даруй моїм мріям надію на зліт.

Я – нитка Господнього диво-шиття.

В нестримній, шаленій земній круговерті

Я вже перестала боятися смерті

І вчуся щодня цінувати життя.

І кожну хвилину я спрагло ловлю,

І подихом жодним краси не порушу.

Я разом з вікном відкриватиму душу

Назустріч новому щасливому дню.

                         Цибуля

Мати щастя рости, простягати долоні
Аж до сонця – його цілувати у губи.
І стара цибулина на моїм підвіконні 
Розпустила смішного зеленого чуба.

Не могла не рости! У природи в покорі
Розірвала стару оболонку, як ґрати,
І я хочу також без жалю і докорів,
Як цибуля, отак проростати.

                      Передчуття осені

Якщо раптом у світі більше не буде віршів,

Якщо саме оце і є останній рядок,

Я збиратиму в парку листя

                               (обиратиму найжовтіше)

І вкладатиму між сторінками старих книжок.

Буде падати дощ, танцюватиме містом осінь –

Кароока циганка у вирі своїх спідниць.

Про кохання, мій милий, у цьому житті не просять –

В ньому тонуть, у нього падають горілиць.

І якщо вже не буде віршів, не буде слова,

Тільки осінь-циганка хапатиме за плече,

Хай лишиться у мене важким виноградним гроном,

Вічним спогадом (теплим, в’язким),

                                    недописаним твором

Цей розжарений серпень, і в грудях нехай пече.

І коли замерзатимуть руки від злого вітру,

(Восени у містах наче менше стає людей)

Я хапатиму ротом, неначе риба, повітря

І долоні свої притискатиму до грудей.

Відчуватиму, як серпнева спекотна днина

Стугонить, розпашілою ниткою пульсу в’ється,

Замість крові гаряче вино потече в судинах

І червоне яблуко буде на місці серця.

                               Лампа

Жовтий млинець зі світла на темній поверхні стола.

Світло в’язке, мов тісто, – пальці до нього липнуть.

Лампо, ти пам’ятаєш, я ж бо була мала,

В мене було дитинство, наче суцільний липень –

Тепле, дзвінке, веселе, сонячне. Жартома

Гралися, доки мама кликала до обіду.

Лампо, невже насправді світу того нема?

Лампо, невже ніколи я туди не поїду?

Хай пролягли між нами тонни шалених днів,

Саме у цій кімнаті, де ти гориш, мов зірка,

Можна, старенька лампо, я тобі розповім,

Як я сумую часом і як від того гірко.

Слухаєш мене мовчки – вдячний німий слухач.

Враз огортає плечі спогадів плед картатий.

Лампа горить та раптом клацає вимикач,

Це означає – досить, вже повертатись варто.

_

Усе найкраще у світі трапляється так раптово,
Що ти і встигаєш тільки схопити з собою рюкзак.
Господь тебе не питає, коли ти будеш готовий,
Він просто тобі дарує, дарує квиток на літак.

Іди, піднімайся по трапу, займай своє місце в салоні,
Пліч-о-пліч з тобою будуть десятки таких, як ти.
Ти кажеш, що жив раніше у темряві, як в полоні,
А що тобі заважало все кинути і піти?

Шукати нового щастя, шукати нової долі, 
Шукати себе самого на згарищах власних мрій.
Життя – це велика сцена, де ми усі граємо ролі.
Не треба шукати інших, зіграти свою зумій.

І будуть нові вершини підкорені, взяті з боєм!
І буде новітнє щастя віднайдене між крижин!
Господь тобі каже: "Не бійся! Я буду завжди з тобою!"
І ось твій літак злітає. Чотири, три, два, один...

_______________________________________________

Придбати збірку віршів та каліграм "Перепрошивка" можна на сайті видавництва Букрек, у книжковому супермаркеті "Папірус" (м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166) або написавши мені на адресу olshanskaelena@gmail.com.