Про вірші: Жінки мого роду

Це текст про двох жінок мого роду: бабусю й прабабусю по маминій лінії.

Прабабцю я бачила лише на фото. Знаю, що її звали Варвара. Знаю, що вона була знахаркою, травницею, повитухою. Знаю, що вона мала шістьох дітей: трьох синів і трьох доньок - однією з них була моя бабуся Любов.
Бабці не стало, коли мені було 9. Знаю, що вона вміла ворожити на картах. Все, що вона говорила, справджувалося.
Вона була дуже мудра і дуже прямолінійна - ніколи не мовчала й не кривила душею, якщо їй щось не подобалося.
Коли народилася я, саме бабуся Люба обрала ім'я для мене.
Завжди пам'ятатиму її усміхнене й дещо втомлене обличчя. Пам'ятатиму, як забігаю мала з двору, а вона сидить на веранді у зеленому кріслі, мружиться від сонця й усміхається до мене.


Зовні я зовсім не схожа на цих жінок. Вони мали ясні блакитні очі, а я маю карі. Бабусине русяве волосся завивалося легкими кучерями, моє - пряме й темне. Та й зростом і фігурою я пішла не в них.
Та попри все, я неймовірно пишаюся тим, якими прекрасними були вони - жінки мого роду.


-
Долонею проведе по столу, розгладить скатертину,
Зосереджено перетасує колоду
36 карт, 4 масті...
36 карт, 4 масті...
Витягатиме по одній, викладатиме на стіл
навколо дами:
Під серцем,
На серці

36 карт, 4 масті...

І я була у тій колоді
Картою.
Спочатку бубновим тузом - тобто звісткою,
а згодом - дамою.
І вже навколо мене можна викладати отак:
Що було,
що буде,
чим серце заспокоїться.

І коли вона торкається пальцями карт -
Червоне, чорне -
То наче шиє візерунок тонкими нитками -
Червоними й чорними -
Тими самими, що кількадесят літ тому
Інша жінка, але з такими самими очима,
 в'язала пучечки трав
(Оце для серця
Оце для шлунку)
І я була у тих пучечках
Пуп'янком.
І переплетіння тих ниток
Бачу тепер на своїх долонях.
І блакитноокий погляд тих жінок
Відчуваю усією своєю карістю.

І знаю напевне,
що було,
що буде
чим серце заспокоїться.