Колись гуляли з моїм добрим другом біля моря. Порожній пляж, чайки в небі, старі рибацькі човни на березі - все ідеально, як і мало бути. І я читала йому цей вірш, який насправді зовсім не про море і не про гори, а про любов.
Бо всі вірші, якщо розібратися, насправді про любов або про її відсутність.
А цього серпня на #ЛітняшколаБКУМ Олена Позняк зробила світлину, яка чудово пасує до цього тексту.
Бо всі вірші, якщо розібратися, насправді про любов або про її відсутність.
А цього серпня на #ЛітняшколаБКУМ Олена Позняк зробила світлину, яка чудово пасує до цього тексту.
-
Море пише мені листи,
Мушлі шле мені і компліменти.
Я не знаю, що відповісти,
Надсилаю порожні конверти.
Море пише мені листи,
Мушлі шле мені і компліменти.
Я не знаю, що відповісти,
Надсилаю порожні конверти.
Море кличе мене: "Приїдь!
Подивись, я таке неозоре!"
Я шепочу: "Пробач мені..." -
І пакую наплічник в гори.
Подивись, я таке неозоре!"
Я шепочу: "Пробач мені..." -
І пакую наплічник в гори.
Немає коментарів:
Дописати коментар