Я довго міркувала про те, що варто навчитися зберігати внутрішню рівновагу, попри будь-які зовнішні негаразди. Що треба якимось дивом прищепити собі здоровий пофігізм і постійно зберігати спокій. Що шкіра має перетворитись якщо не на броню, то принаймні на щось цупке й зносостійке. І що не варто засмучуватися через дрібниці та й взагалі на них звертати увагу не слід.
Я довго міркувала про це і зрозуміла, що не зможу так. Мене багато чого в житті може засмутити - і я засмучуюсь. Я реагую на подразники, бо я жива людина. Бо шкіра у мене не броньована, а звичайна людська і отже - вразлива. На моїй шкірі можуть бути рани - і це абсолютно природно.
Колись я боляче подряпала руку об гострий кут полиці. Подряпина була глибока - до крові. Мені було боляче і це теж абсолютно природно. Якби я тоді щосили почала переконувати себе, що насправді в мене нема ніякої рани і що боліти нема чому, чи допомогло б це? Навряд. Подряпина була. І вона боліла.
Я думаю, що подряпини можуть бути не лише фізичними, а й емоційними. І болять вони так само. І бувають навіть такі моменти, коли зовсім не допомагають самонавіювання типу "Я виноградинка і мене нічого не хвилює!"
Якщо боляче, то болить.
Думаю, що перш за все варто бути чесним із самим собою. Зізнатися (бодай собі!), що ось це мене засмутило, ось це мені неприємно, а через це я плачу - тобто побачити й визнати свої подряпини. Вони є. Вони болять, але скоро вони загояться так, як загоївся поріз на пальці, садно на коліні і подряпина на руці. І по більшості з них навіть шраму не зостанеться. І це теж абсолютно природно.
Я довго міркувала про це і зрозуміла, що не зможу так. Мене багато чого в житті може засмутити - і я засмучуюсь. Я реагую на подразники, бо я жива людина. Бо шкіра у мене не броньована, а звичайна людська і отже - вразлива. На моїй шкірі можуть бути рани - і це абсолютно природно.
Колись я боляче подряпала руку об гострий кут полиці. Подряпина була глибока - до крові. Мені було боляче і це теж абсолютно природно. Якби я тоді щосили почала переконувати себе, що насправді в мене нема ніякої рани і що боліти нема чому, чи допомогло б це? Навряд. Подряпина була. І вона боліла.
Я думаю, що подряпини можуть бути не лише фізичними, а й емоційними. І болять вони так само. І бувають навіть такі моменти, коли зовсім не допомагають самонавіювання типу "Я виноградинка і мене нічого не хвилює!"
Якщо боляче, то болить.
Думаю, що перш за все варто бути чесним із самим собою. Зізнатися (бодай собі!), що ось це мене засмутило, ось це мені неприємно, а через це я плачу - тобто побачити й визнати свої подряпини. Вони є. Вони болять, але скоро вони загояться так, як загоївся поріз на пальці, садно на коліні і подряпина на руці. І по більшості з них навіть шраму не зостанеться. І це теж абсолютно природно.
Немає коментарів:
Дописати коментар