У спеку місто випробовує людей на витривалість. Я розважаю себе очікуванням дощу. Два дні поспіль передивляюсь в інтернеті прогноз погоди, радію намальованим хмаркам із крапельками та ношу в сумці парасольку. Пишу своїм друзям з іншим міст: "А у вас іде дощ?" - і подумки пакую валізи туди, де вогко й прохолодно.
Сьогодні прогноз погоди та мої невгамовні очікування справдлися - з громом, блискавками, струмками та бульбашками в калюжах. І від того всьому виснаженому задухою місту стало легко й приємно дихати.
Найбільше влітку я люблю дві речі: ходити босоніж уздовж лінії прибою, коли хвилі накочуються й лагідно лоскочуть ноги, або гуляти містом після дощу, коли небо тільки починає прояснюватися, трава й дерева стоять вмиті й зелені, а пташки, перечекавши негоду, починають цвірінькати. Тоді чудово йти отак, не поспішаючи, слухати пташок і шурхіт автівок мокрим асфальтом, дихати і думати, що все-таки життя прекрасне. Особливо влітку після дощу.
Немає коментарів:
Дописати коментар