Без світла

Сьогодні у нашому місті була дуже сильна гроза. Дощ стояв стіною, а грім, здавалося, бухав на самою головою.
Я повернулася з роботи і тут з'ясувалося, що через негоду на моїй вулиці зникла електрика. Сусіди намагалися якось цьому заради, та все марно. На місто спадали сутінки - світла в будинках не було.

Як не дивно, я зраділа тому, що цього вечора не зможу увімкнути комп'ютер і засісти за ним на кілька годин. Я зраділа тому, що нарешті можу раніше лягти спати, а всі "важливі" справи почекають.
У шухляді знайшла ароматичні свічки, які купувала ще взимку для якогось особливого приводу, що так і не настав. Від них моя кімната сповнилась аромату ванілі і неймовірно м'якого світла. Стало так затишно й гарно. Стосики улюблених книжок, букет фрейзій, що дедалі більше розквітають, у новій (ідеальній!) вазі і шурхіт дрібних дощових крапель за вікно.
Врешті я піймала себе на думці, що дуже рада тому, що у мене вдома зникло світло, бо інакше б не було такого тендітного особливого вечора.

Виявляється, так просто знаходити радість навіть тоді, коли для неї нема об'єктивних причин. І хіба відсутність чи наявність електрики в будинку є визначальним фактором нашого щастя чи горя? 

Світло має йти з душі. Бо коли його нема, жодні світлодіодні лампи не допоможуть.