Про Великдень, родину і любов, яка воскреша

Великдень. Я думаю про те, що насправді дуже люблю це свято. Люблю його за дитячі спогади, коли разом з мамою розмальовували крашанки. За аромат бабусиної паски, замішаної на домашніх яйцях і від того жовтої. За оце дитяче щире очікування: «Адже Він воскресне?».

Пам’ятаю, як зовсім маленькою прокидалася вранці на Великдень і заспана йшла на кухню до мами й тата. «Христос воскрес!» - віталися зі мною батьки. «Воістину воскрес!» - радісно відповідала я. А потім можна було «битися» крашанками – чиє яйце перше розіб’ється. Вигравав найчастіше тато, бо знав секрет, що треба бити гострим кінцем.

Коли я підросла, то ходила разом з мамою на Великдень до церкви. Мені подобалося охайно складати до кошика паски, крашанки, шинку чи сало і накривати усе це білим рушником. Вранці ми поверталися додому і всі разом снідали.

Для мене Великдень – це найдобріше свято. У серці розливається неймовірне тепло і здається, ніби весь світ навколо радіє.

Другий рік поспіль я святкую Великдень далеко від батьків. Тепер я вже сама роблю крашанки, готую святковий сніданок. Цьогоріч я вперше сама спекла паску. Вона вийшла запашна і жовтенька, як колись у бабусі. Тепер ми вітаємо одне одного по телефону і мама з татом не можуть скуштувати моєї паски, але у серці не стало менше тепла. Хай там як далеко не закине мене доля, Великдень для мене завжди буде найсвітлішим святом.  

Бог є любов. І це найважливіше. Любов, що не знає кордонів і меж. Любов, яка зігріває,  береже й воскрешає.

«Так і пребуде вовік:

Ранок. Жовтява мла.

Камінь, відвалений вбік.

Світло з Твого чола» (О.Забужко)

Христос Воскрес!