Ода радості

Від нашого будинка до моря веде вузький місток над лиманом. Але спочатку треба пройти повз зарості ялівцю, оминути гойдалки і мотузку, на якій, мов вітрила, напинаються від вітру рушники, пройти тротуаром до оглядового майданчика, а звідти спуститися сходами до містка.

У лимані живуть качки. Чорні із білими дзьобиками. Вночі вони ховаються у заростях комишу, а зранку випливають і ведуть за собою пухнастих сірих каченят.

Білі гордовиті чайки теж прилітають ночувати на лиман. Вони сідають на воду і стають схожими на білі паперові кораблики.

Вночі море дихає тихою прохолодою, а на небі сяють такі соковиті зірки, що хоч бери та їж!

- Що це? Ви чуєте цю музику?

Навколо мене багато людей. Почувши моє запитання дехто починає здивовано прислухатися й озиратися довкола у пошуках джерела звуку. Інші ж не звертають уваги ані на мене, ані на моє запитання, ані на чарівну мелодію.

- Невже ви не чуєте? – я проштовхуюсь крізь натовп байдужих спин і бачу дівчину, що сидить біля старого програвача. Чорний млинець платівки обертається, а з-під гострого кінчика голки народжується найпрекрасніша у світі музика. Я сідаю поруч, заплющую очі і слухаю. У цій симфонії чутно шум морських хвиль і шелест зеленого листя, шурхіт вітру і спів пташок. Я відчуваю, як від цієї музики моє серце сповнюється світлом і теплом. Мені стає лоскотно у грудях і я сміюсь. Відчуття всеосяжної любові охоплює мене. 

- Як називається ця симфонія? – запитую дівчину біля програвача.

- Ода радості – відповідає вона.

Я розплющую очі й опиняюсь у своїй кімнаті. Світає. Крізь прочинене вікно до мене лине радісний спів пташок. Вислизаю з ліжка, одягаюсь і тихенько причинивши двері, виходжу у двір. Світ такий гарний зранку! Над лиманом здіймаються у повітря сонні чайки. Вітер несе солоний запах моря. Сонце золотить траву, листя на деревах, висріблює воду в лимані.

Мені раптом стає так радісно, що я можу бачити, чути, вдихати цю красу! Хіба можна не любити це життя? Хіба можна не любити мудрого й доброго Бога, який створив цей світ і мене як його частинку?

Я заплющую очі і кожною клітинкою тіла всотую в себе чарівну мелодію найпрекраснішої у світі симфонії під назвою «Ода радості».